Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий Микола Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а 1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.
Також у радянський час відзначився видатний український композитор Анатолій Кос-Анатольський, у творчому доробку якого: два фортепіанних концерти, концерт для арфи, рапсодія для скрипки з оркестром «На верховині», опера «Назустріч сонцю», балети, естрадні пісні та багато романсів. Музика Кос-Анатольського втілювала українські мотиви.
У той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в різних містах України. Зокрема, це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929), Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.
Формально початок радянській музиці був покладений Постановою ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно — художніх організацій». Нове музичне мистецтво знаходилося в стадії початкового становлення і охоплювало собою досить обмежене коло жанрів, в основному жанри, що спиралися на інтонаційність повсякденності — хорові та пісенні. Тільки у другій половині 1920-х років почалося інтенсивне опрацювання симфонії та опери. Творчі пошуки були спрямовані на втілення актуальних для того часу, модернізацію жанрових модусів. На початковій стадії свого становлення радянське мистецтво, незважаючи на псевдопролетарську риторику, мало спиратися на академічні і фольклорні традиції як на найбільш потужні складові частини сучасного тоді мистецтва. І саме традиційні чинники стали найбільш визначними в подальшому розвитку радянської музики.
Основним, що давало радянській музиці глибоко своєрідних рис, був метод соціалістичного реалізму